Історія

Найстаршым документом заселїня Пряшівского краю є взацный антрополоґічный одляток модзґовнї неандертальского прачоловіка з Ґановець коло Попраду з періоду 120 000 років до нашой еры. Далшы археолоґічны здобыткы, котры документують густоту заселїня области, ся нашли в Попрадьскій і Горнадьскій котлинї, в Шаріській і Ондавскій верьховинї, в Кошіцькій котлинї і під Вігорлатом.

Теріторію засягла буковогорьска, баденьска, кощаньска, отоманьска і лужіцька култура, пізнїше келтьско-дацька култура, котра звязовала дану область з розвинутыма културами Середнёземного моря. Од 6. стороча теріторію в дакількых періодах заселёвали Славяне. Контінуалность того заселїня є здокументована од великоморавской еры аж до 12. стороча.

Теріторія ся поступнї в 11. – 13. сторочу стала сучастёв угорьского раннёфеодалного штату, коли ся єй граніцї усталили на гребінях Карпат.

В 12. сторочу были збудованы кралёвскы грады (Спіськый, Шаріськый, Капушаньскый, Плавеч), котры мали під своёв воєньсков владов пограніча і дорогы в країнї.

В 13. сторочу теріторію зруйновала татарьска навала. Владарь закликав нїмецькых гостїв, передовшыткым із Саська, котры заселили главно реґіон Спіша і помогли економічному розвою краю. Теріторія ся поступно роздїлила на століцї (Спіська, Шаріська, Земпліньска). Зо сел і торговых містечок взникли придїленыма прівілеґіями міста, з котрых найвызначнїшыма і найстаршыма ся стали Бардеёв, Кежмарок, Левоча, Пряшів, Сабінов, Спіська Субота і Великый Шаріш.

Через тоты міста вели обходны дорогы з Балкану через Угорьско і Польщу до Прибалтікы. Найзнамішов была Маґна вія – велика дорога (копіровала знаму Янтарову дорогу) на трасї Кошіцї – Пряшів – Бардеёв. Розвой обходу і ремесел позначів розвой міст, котры ся споїли до сполку пятёх выходословацькых слободных кралёвскых міст – Пентаполітана (Кошіцї, Левоча, Бардеёв, Пряшів, Сабінов). З того періоду походить ай найвеце архітектонічных памяток. Економічный і културный розмах тых міст быв ай в середнёевропскім контекстї великый.

В 15. сторочу ся выступнёвали бої о угорьскый трон, настає розмах братрицького руху і наростають соціалны непокоїв. До аренды польскому кралёви ся дістало 13 спішскых міст.

В 16. сторочу в часї волоськой колонізації значно наросла кількость русиньского жытельства, што позначіло народностну штруктуру реґіону.

Южны части Спіша і Шаріша в 16. сторочу пустошыла навала Турків.

По їх розгромі на кінцю 17. стороча зазначів цїлый реґіон період інтензівной обновы міст і градів. Зачала ся розвивати тзв. выходословацька ренесанція (Левоча, Спіськый Гыргов, Стражкы, Фрічовцї). Теріторію інтензівно засягли протигабсбурдзькы ставовскы повстаня. Може найкрутїшым было повстаня кежмарьского феодала Імріха Текелія (тзв. „пряшівскы кырвавы яткы“ в роцї 1687) і повстаня Ракоція (17. – 18. стороча).

Недобра економічна і соціална сітуація, упадок ремесел і обходу в містах, жывелны погромы, епідемії і голодоморы выкликали выходословацьке рольницьке повстаня в роцї 1831. Повстаня припоминать монументалный памятник на верьху Фурча над Ганісков коло Пряшова.

Од половины 19. стороча доходить к масовому выселёваню жытельства на „Долнякы‟, пізнїше ай за море.

До історії реґіону засягли ай найбівшы світовы войны першой половины 20. стороча. Кырвавы бої міджі російскыма і австро-угорьскыма армадами на северовыходї теріторії в першій світовій войнї кулміновали в Карпато-дукляньскій операції кінцём другой світовой войны в роцї 1944. У войнї загынуло на обидвох боках скоро 150 000 вояків. Тоты подїї припоминать 28 метрів высокый камінный памятник на цінтерю в Дукляньскім перевалї.